У селі Кулажинцях школа почала працювати в середині ХІХ століття. Це була звичайна селянська хата, зліплена з глини і вкрита соломою.

Від інших хат села вона відрізнялася тим, що була дуже довгою. В цій школі було чотири класи.
Відомо, що першим вчителем був батюшка Петро Самостіянович з Пирятина.
В школі була дуже сувора дисципліна. За найменшу  провину били різками, які заздалегіть були намочені у воді. Діти сиділи за довгими столами по 9-11 чоловік.
Вчителями у церковно приходській школі були дяк Юзефович Данило Самсонович і піп Гавриленко. Основним предметом був Закон Божий.

Були також арифметика і письмо. Щонеділі дяк Данило водив учнів у церкву співати. Рахували на дерев’яних паличках.
Школа 20 - 30-их років ХХ століття
В 20-их роках була побудована дерев’яна школа на місці сучасного стадіону. В ній було чотири класні кімнати і квартира для вчителя. Директором був Щипка Василь Іванович. Він же навчав другий і четвертий класи. Вчитель Іванюк Василь Данилович вів перший  і третій класи. Вже були читанка, українська граматика, задачник, історія. Діти сиділи за партами по п’ять чоловік. Були графітові дошки, на яких писали грифелем. У цій школі теж була сувора дисципліна, але дітей не били, а ставили на коліна на гречку. Як і раніше, діти до школи ходили з полотняними торбами.
Школярів було дуже багато, і місця для всіх не вистачало. І тому у 1928 році була збудована ще одна школа у вигляді букви Г. Планувалась її добудова. Вона теж була схожа на звичайну хату. Але на відміну від колишньої, глиняної, була побудована на фундаменті і вкрита залізом. Тут було три класи і квартира для директора. Іще один клас розмістився у попівському будинку. Одночасно навчались і в старій дерев’ній школі. З цього часу й почала існувати Кулажинська семірична школа. Її директором  був Сіренко Федір Іванович. Він викладав історію. Педагогічний колектив складався з семи чоловік.

Війна, як страшний смерч, змітаючи все на своєму шляху, пронеслась над Кулажинцями. Зруйнувала село, зруйнувала людське життя, зруйнувала дитячу радість, зруйнувала школу.
У роки війни школа була спалена. Біля руїн вціліла лише одна хатка, в якій жила сім’я відомого українського письменника Юрія Яновського, що втікаючи від фашистів, опинилась в Кулажинцях. Люди прихистили їх тут: матір письменника і сестру з сім’єю.
Тут їх знайшов восени 1943 року Юрій Яновський, приїхавши сюди з членом військової ради Микитою Сергійовичем Хрущовим, письменниками Миколою Бажаном, Павлом Тичиною, Олександром Копиленком та Павлом Антокольським.

11 жовтня 1943 року Юрій Яновський записав у своєму щоденнику: "Руїни в Кулажинцях… Серед горя і нещастя стоїть вулик з бджолами, цілий, роботящий…”
Перебуваючи в Кулажинцях генерал Микита Сергійович Хрущов запропонував Олені Іванівні Яновській переїхати до Харкова, але вона відмовилась. Вона не могла поїхати від людей, які її прихистили, а зараз потребували робочих рук, і разом з чоловіком працювала в школі, відбудовувала село і вчила дітей.

Надворі стояв жовтень 1943 року. Котились на захід фронти, ще гриміла війна. А в нашому, вже звільненому від фашистів селі, діти починали вчитись.
І хтозна, якби склалась доля Кулажинської школи, якби генерал штабу фронту Микита Сергійович Хрущов після відмови Олени Іванівни Яновської виїхати до Харкова не пообіцяв побудувати нову школу.
Та державним мужам притаманно забувати свої обіцянки. Забув про неї і Микита Сергійович Хрущов.
У 50 роках було побудовано невелике приміщення з глини, куди перевели два класи, а решта - навчалась у сільських хатах, в яких обвалювались і протікали дахи. Та все ж існувала семирічна школа. ЇЇ директором був Гапон Федот Петрович, чоловік Яновської Олени Іванівни.
Дітей було багато. І хтось із жителів села написав листа Микиті Сергійовичу Хрущову від імені першокласника Петра Бідненка, який нині проживає у місті Черкаси. Лист був підписаний "Петя”. Після цього в газеті " Правда” з’явився фейлетон "Петина школа”, де розповідалось про те, в яких умовах навчаються діти в Кулажинцях.
І нарешті в 1954 р. було вирішено питання про будівництво школи і виготовлено проект типової семирічки на 280 місць.

Семирічна школа в Кулажинцях існувала до 1957 року. У вересні цього року  вона стала середньою. Це була єдина сільська середня школа у Гребінківському районі.  До неї ходили учні із багатьох сіл: Майорщини, Сліпороду, Наталівки, Олексіївки, Короваїв, Мар’янівки, Вікторії та інших. Для дітей із сусідніх шкіл при школі був створений інтернат. У період 1957—1967 років у школі було 300 учнів.
У 1963 році в школі працювала виробнича бригада. Колгосп виділив 5 га землі, на якій посіяли кукурудзу.  Вручну прополювали сходи. А восени зібрали великий урожай. Про свої досягнення виробнича бригада звітувала у Москві на Виставці досягнень народного господарства. В подарунок школа за це отримала трактор.
Директором школи у 1955 –1967 роках був Батрак Павло Григорович, а у 1967 році школу очолив Шаповал Михайло Іванович.
У 70-і роки учні Кулажинської середньої школи отримували призові місця на районних змаганнях з кульової стрільби, а також були учасниками обласних змагань.
На початку 80-их років у сусідніх селах почали відкриватися середні школи, тому кількість учнів почала зменшуватись. Та й школа вже мала не той вигляд, коли вперше відкрила свої двері. Вона потребувала капітального ремонту, який  було проведено за сприяння депутата обласної ради Корольова І.Г. 
У 80-х роках учні Кулажинської десятирічки неодноразово були переможцями районних спортивних змагань, отримували нагороди за участь у предметних олімпіадах, огляд художньої самодіяльності.
У 90-і роки команди юних пожежників та туристів були переможцями районних та учасниками обласних змагань. Також учні були активними учасниками експедиції "Краса і біль України”. У 1992 році пошукова група "Джерело” під керівництвом Безуглої М.Ю. стала переможцем обласного конкурсу і представляла Полтавську область на Всеукраїнській конференції "Пам’ять родоводу”. Юні пошуковці зайняли перше місце у виставці народних умільців, яка діяла під час конференції. Кількома роками пізніше пошукова група "Підсніжник” під керівництвом Дяченко О.С. також стали переможцем обласного конкурсу пошукових загонів. Екологічна бригада "Підсніжник” неодноразово була переможцем районних оглядів.
Директором Шаповал М.І. працював до 1994 року, а вийшовши на песію, працював вчителем фізики та малювання. У 1997 році Шаповал М.І. помирає. Та в пам’яті свої колег та вихованців він навіки залишився, як чуйна, хороша людина, талановитий педагог, наставник.
У 1994 - 2000 роках директором школи була Безугла М.Ю.
У 1997 році Кулажинська середня святкувала своє сорокаріччя. Минуло 40 років з того часу, як вона стала середньою. Випускники багатьох років з усіх куточків країни з’їхались на свято. Приїхав перший директор Кулажинської десятирічки Батрак П.Г., вчителі, які працювали в школі у різні роки. Було багато спогадів, побажань, подарунків. Учні демонстрували свої досягнення. А вони в учнів Кулажинської школи були завжди, бо народилась вона, мабуть, під щасливою зорею.
У 2000 році школу очолив Дяченко Микола Іванович. У ці нелегкі для держави роки школярі знову почали активніше працювати біля землі. Школа стала вирощувати цукрові буряки, забезпечувати їдальню овочами та фруктами, чим здешевлює учнівські обіди.
У 2003 році Кулажинська середня школа перейменована у загальноосвітній заклад, а в 2004 році - у загальноосвітню школу І– ІІІ ступенів.  

У жовтні 2005 року Кулажинській школі, точніше приміщенню, де вона розташована, і яке було побудоване з такими труднощами, виповнилось 50 років.  
"Колиско світанкова, рідна школо, - дитинства недочитаний роман,” - ці слова озивались у серці кожного випускника щемким болем, світлим спогадом. Під такою назвою було надруковано розгорнутий репортаж про свято  у районній газеті "Гребінчин край”. Ось уривки із нього:
"На сцені - святковий та елегантний хор школярів Кулажинської середньої школи. Тишу переповненого залу сільського будинку культури пронизали дзвінкі голоси учнів, які виконували гімн своїй рідній школі: "Кулажинська середня школо, тобі повік стояти у ріднім селі”… Господар свята - директор Микола Іванович Дяченко, переповнений натхненням, виголошував промову до присутніх… Микола Іванович наголосив, що підмурок і стіни в школі міцні, незважаючи на вік будівлі. Старанно працювали будівельники, зводячи сільський храм науки. Розповів директор і про сьогодення школи-ювілярки. Щиро подякував всім спонсорам, які підтримують школу і допомогли в організації ювілейного свята.
А далі відбулося саме чудове дійство. Сцена перетворювалась і на кінозал, і на олімпійську арену, і на театральні підмостки, і на конценртний зал. Феєричне видовище було сплановане і організоване. У цьому впевнився кожний, хто не хотів покидати своїх місць, навіть після трьохгодинної програми. Скільки творчої наснаги. Сценічних знахідок, поетичних перевтілень, перероблених текстів сучасних пісень демонстрували організатори та виконавці! Від всіх присутніх хочеться подякувати творчому учительському колективу, який розробив такий прекрасний сценарій і втілив його в життя. Це талановиті педагоги: Ольга Степанівна Дяченко, Марія Юхимівна Безугла, Валентина Іванівна Гавриленко, Юлія Петрівна Марченко, Ніна Миколаївна Терещенко. Ведучими свята були Олексій Миколайович Марченко та Ольга Степанівна Дяченко.
Не кожна школа має таку цікаву історію створення, як школа-ювілярка. Карколомні події навколо життя Петрика з Кулажинець, від імені якого був написаний лист, а потім і з’явився фейлетон у газеті "Правда” під назвою "Петина школа”, пов’язані з ім’ям першої особи держави Микити Хрущова. Це він пообіцяв, що у Кулажинцях буде школа, і через роки змушений був виконати свою обіцянку. А уважні організатори свята розшукали Петю і запрсили його до школи. Звичайно, Петя вже дуже виріс - на сцену піднімався сивочолий Петро Павлович Бідненко… Присутні з перших вуст дізналися, як все було насправді.
Ще одні очевидці народження школи ділилися своїми спогадами… Михайло Данилович та Марія Бабенки згадували осінь 1954, коли роботи тільки почалися. Школа була зведена за один рік. А цей - 2005 - ювілейний не тільки для школи, а й подружжя Бабенків буде святкувати своє золоте весілля.
Тримав слово на святі і перший директор Павло Григорович Батрак.
Нестаріючий педагог розповів про проблеми тодішньої новобудови. Про зимові морози та складності в опаленні, які змушували молодого директора об’їздити всі інстанції, щоб у школі стало тепло… Одна з перших учителів школи Любов Іванівна Савельєва навчала молодших учнів, викладала співи і пишалася тим, що повернулася після педучилища до рідної альма-матері і тепер працює поряд із своїм улюбленим педагогом Оленою Іванівною Яновською.
А далі, ніби олімпійці, крокували сценою випускники 60-х, 70-х, 80-х, 90-х років. Вони співали для школи, співали про школу, говорили теплі слова ювілярці.
У Кулажинській середній навчаються діти з різних сіл і районів, з різних берегів Оржиці. Хлопці співали чарівну пісню для дівчат з правого берега Оржиці. І недарма, бо серед випускників школи-ювілярки були й однокласники, які поєднали свої долі, і тепер приїхали на свято своїми родинами.
Велика частина концерту складалася з виступів колишніх випускників, гостей та запрошених. Школярі вітали їх піснями, квітами, віршами.
Гідне покоління виховує школа зараз - у цьому переконалися глядачі. Цікавий виступ екологічної бригади "Підсніжник”, кумедні сценки команд КВК "25 кадр” і "Відьмочки”  зачарували зал, розсмішили присутніх.
Далі святковий натовп попрямував до чарівної, красивої, вишукано вбраної ювілярки. Вона зустріла всіх фотовиставкою "Поринь у світ спогадів”. Просторі класи відчинили двері своїм випускникам і вони… поринули у світ спогадів”.
Школа і досі підтримує зв’язок із нащадками Яновських - Гапон. До свята вони прислали пакет з матеріалами про трудову діяльність Олени Іванівни Яновської та Федота Петровича Гапона, а також привітання.