Для когось субота, 3 червня, нічим не відрізнялася від звичайного дня. А от для випускників нашої школи, які 50 років тому покинули її стіни, цей день запам’ятається, мабуть, на все життя. 
   Сюди їх усіх привели спогади про незабутні і найпрекрасніші роки дитинства, юності. Сюди привело бажання, хоч ненадовго, хоч на короткий час знову стати учнями. Їм здавалося, ніби зовсім недавно залишили улюблену парту, а насправді ж  50  років потому пролунав їх останній дзвінок…
   Колишні гомінливі учні пройшлися шкільними коридорами аби згадати ті безтурботні роки дитинства, відвідали шкільний музей, дивувалися світлим сучасним класам та тому, якою красунею стала їхня старенька школа. 
   Випускники далекого 1967 зібралися на теплу розмову у колишньому своєму класі, тепер кабінеті української мови та літератури. На жаль, не всі двадцять вісім колишніх учнів змогли приїхати на зустріч, дев’ятьох однокласників вже забрали небеса. Цього дня були присутні сімнадцять випускників, вони з радістю ділилися своїми життєвими досягненнями, розповіли про те, як склалося їх особисте життя поза стінами рідної школи.
   Теплом та зворушливими спогадами була наповнена ця довгоочікувана зустріч. Нехай не на довго, на декілька годин вони думками повернулися в безтурботні шкільні роки, а очі їхні миттю наповнились глибокими спогадами чарівної пори дитинства.